Навчання — це процес інтелектуального й духовного
розвитку особистості. Як відомо, характер і ступінь навчальної діяльності учнів
можуть бути різними. Щоб навчальний процес був успішним, треба розвивати
пізнавальну активність школярів. А це свідомий процес здобуття знань,
перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності,
самостійність думки та практичних дій учнів.
Д. Вількеєв, М. Данилов, І. Лернер, І.
Огородніков, Н. Половнікзва, В.Сухомлинський, К. Ушинський вважають, що
пізнавальна активність — це внутрішня готовність школярів до самостійного
оволодіння знаннями при наполегливих вольових зусиллях. Потреба пізнання
невідомого спонукає учнів до подальшої участі в напруженій розумовій та
практичній діяльності. Глибше проникнення у зміст і форму літературного
твору, у світ його літературних образів дає змогу відчути радість самостійного
пізнання, насолоду творчого мислення. Тільки такий підхід до викладання
літератури в школі може забезпечити розвиток логічного й образного мислення
учнів, виробити в них навички самостійної роботи, розвинути пізнавальну
активність школярів. В. Золотникова наголошує, що самостійна робота учнів над
літературним твором збуджує їхню творчу активність та інтереси.
Учитель словесності захоплює школярів самостійним пошуком у навчальній
роботі. Він навчає дітей правильно сприймати й чітко виконувати вказівки
вчителя; швидко «включатися» в роботу і працювати в певному темпі; планувати й
контролювати результати; передбачати, що потрібно для виконання завдання,
визначати послідовність дій. Учні при цьому використовують свої спостереження й
життєвий досвід, це підсилює впевненість в особистих діях, передбачення стають
сміливішими, школярі позбавляються скованості.
|